За туманом…
Туман ховає сіре піднебесся,
Верхівки тисів, сосен і дубів…
Я – з вами, друзі, тут, і ніби десь – я…
Чужий і свій серед чужих птахів!
З дерев ворони трусять мокрі краплі,
Зерно шукають й спогади в траві,
А по ставку блукають сірі чаплі…
Я – друг! Я – брат! Я з вами віз-а-ві!
Нема тут ліхтарів, реклам, неонів!
Щиро розчиняюсь в цьому світі.
Без цигарок і штучних телефонів
Птах живе узимку, навіть в літі!
Птахи в тумані – статні і спокійні,
А пір’ячка - мокрі і блискучі!
Птахи, як друзі, може й ненадійні…
На Південь! І відчуття - болючі!
Злетіли разом! Ми – самі в тумані…
Лишились тут голуби й ворони?!
Летять птахи в краї ще непізнані…
Ми ж після злету чистимо балкони.
Туман пливе над ставом і над лісом,
Туман пливе, як в морі корабель,
Над соснами, дубами і над тисом…
В тумані Крим: Масандра, Коктебель!
Туман - в тобі! Туман з’їдає місто!
Туман - в мені, як привид, забуття…
Він на деревах вішає намисто
І пише вірш – туманне відкриття…
Птахи ж блукають ставом, лісом, степом…
Тепла шукають, друзів і життя!
Туман розтанув! Ми – під чистим небом!
Міркуємо – у чому ж суть буття…
