П Н О М – П Е Н Ь
І падав сніг…І сипалась зневіра!
Якою ж буде доля в Судний День?!
Яка чигає Божа Кара й Міра?!
Чи розцвіте колись засохлий Пень?!
Стоять рядком Тополі край дороги
І просять в перехожого тепла!
А зайці в лісі прагнуть перемоги?!
Їх проковтнула мряка та імла!
Гуде юрба, не вірячи в майбутнє!
Сніг нищить все: Надію і Любов!
Лишається Дитинство - світле, сутнє!
Нуртує в венах ще гаряча кров!
Летить над містом Синьо-Жовта Птаха -
Частинка Неба, Сонця і Буття!
А на картині Гойї - гола Маха
Грудьми своїми кличе до життя
Короткого, потужного, стрімкого,
Як спуск з гори на лижах в ясний день!
Життя такого ніжного, крихкого,
Якого прагне і трухлявий Пень!
Сніг падає квітневий…Він – останній…
Нарцис засипав, крокус і тюльпан…
Жовтневий сніг назвемо разом – ранній!
Він заморозив фікус і банан?!
Банани ж не ростуть у нас на полі!
Де був «Кінець» і де тепер «Початок»?!
А президенти у своєму колі
Народам видають щось «без краваток»!
Що саме?! Тільки сніг напевно знає!
Він валить на городи й смітники…
Бананову республіку хитає!
До Раю продає усім квитки…
фото: Пномпень - столиця Камбоджи
