Мито і жито
Пакую речі, розпаковую…
Складаю вірші і роки.
Милуюсь спекою, дібровою.
А десь над морем – маяки…
Вони чатують над останками
Мого минулого життя.
Я їм дорогу полустанками
Без сліз, без болю, каяття.
Втомились всі: сестра і мати.
Жіноча втома – це вантаж!
Куди б квитки усім придбати?!
Куди б відправити багаж?!
Та де б не їхав, час минає
І залишає тільки слід.
Слід на піску вода змиває,
З душі змиває сотні бід.
Новим гуркоче поїзд містом.
Ковтає вулиці, людей,
Годує подорожніх тістом,
Летить у простір! Еге-гей!!!
Свистить свитками на вокзалах
Твоєї пам’яті гудок.
А ти, блукаючи у залах,
Від спогадів стомився, змок.
Бринить сльоза, минає літо,
Діброва - там, де і була.
Життю ти вкотре платиш мито,
Щоб доля житом розцвіла.
