Зимова замальовка
Прокинулась від шаленого вітру.Він розганяв хмари, чи принаймні робив вигляд,що розганяв.Яке йому до цього діло?Дме собі, завиває у гущах дерев,колише дроти,які з невимовним подивом намагаються не схрещуватися одне з одним, намагаються, але не в силі протистояти стихії: блим...і гасне світло, по вікнах мерехтять жовтими вогникаим свічки-така суцільна романтична вечеря у будинках.Хтось дивиться у вікно і починає про щось думати, на жаль, не можу читати думки,було б цікавинкою дізнатися, що спало на думку ооон тій сусідці, що стоїть біля вікна у нічній сорочці.Будинки розташовані близько,це іноді заважає.
Дивлюсь у вікно.Люди,наче мурахи, шкрябають по ожеледиці на автобусну зупинку:маленькими невпевними кроками долають перешкоду у вигляді льоду.А кому ж хочеться лежати до гори дригом?Он вітер підганяє в спину маленьку худеньку бабусю, вона квапливим кроками перебрела крізь двори і сховаласьь за будівлею.Гуде,лютує вітер, поступово розвиднюється,на вулиці стає щось схоже на день.Тепер вже видно не тіні, а чітко окреслені силуети. Перестала дивитися на схід, бо знаю, що взимку сонце-це вже розкіш,той мирюся з тим, що є. Я перестала любити зиму... є все:сніг,мороз,свята-я від цього шаленіла у дитинстві...у ...д и т и н с т в і..Пам'ятаю,приходили з мокрими рукавичками і одягом до дому,мати трохи посварить...та нічого, сядеш на стілець-і таке задоволення від насиченого дня, що й мамине повчання проминає повз вуха.Впадеш, бувало, ввечері на сніг і дивишся на зорі...задатки романтики...
Ось і світло дали по домівках..от кумедні,навіщо воно мені тепер,як вже день за вікном.Позгасали свічки, трохи вщух вітер.Понесло мене думками геть,треба ж збиратися...Піду на вулицю воювати з зимою...
