Дотиком....

Вриваємось в життя,
Лишаючи на згадку,
Неначе жовте листя,
Слова і ту загадку,
Навіщо доторкнулись,
До тонких струн душі.
Самі не врятувались,
Тікаючи мов миші…
А знали, закохались,
І більше так не буде,
Ми ж знову намагались,
Чи погляд той забуде?
Проник десь в ДНК,
Він разом із словами,
І став як родинка,
Не стерти його днями.

Добавить комментарий:

Необходимо пройти регистрацию или войти