Бог завжди плакав восени...
Бог завжди плакав восени
Закутавшись в ковдру небесну.
Його лякали дивні сни
Про недосяжну теплу весну.
І вся земля в сум одягалась
І в одежину різнобарвну,
Ніби на щось там сподівалась,
Розплескавши усюди барви.
Вона ж заходила в калюжі,
Зонт дуже зрідка відкривала.
В той час, коли весь світ нездужав
Вона з вітрами танцювала.
І восени писала вірші,
А Бог, закутавшись у ковдру
Запаси шоколаду нищив,
І сумував через негоду.
Валерія Владі Мира Карпиленко
