Мій янголе, давай-но вип’єм кави...

Мій янголе,
Давай-но вип’єм кави.
Побільше цукру
Мені поклади.
Мовчи. Не треба.
Бо вже не цікаво
З яких небес
Ти прилетів сюди.
Й чому. Й навіщо.
Це якось буденно –
З’ясовувати сталість
Почуттів.
Переживати. Плакати
Щоденно
Від сказаних зопалу
Різких слів.
Це не для нас.
Ти пий. Холоне кава.
І йди собі. Туди,
В чужу блакить.
Зоря впаде.
І стане не яскрава.
Її яскравість –
То лише на мить.
Мій янголе.
Приходь іще.
Надвечір.
Коли у смуток
Взується земля,
Коли одягне
Темну шаль на плечі.
Коли тобі
Молитимуся я.

Валерія Владі Мира Карпиленко

Добавить комментарий:

Необходимо пройти регистрацию или войти