Обжинки
Колись з Аврори бухнула гармата!
На гойдалках імперію гойдали…
І хто там – друг?! І хто там був за ката?!
Кров потекла! І всі тоді співали!
Співали гучно, голосно, натхненно:
«До аснаван’я усьо разрушим ми!»
А потім щось збудуємо напевно?!
І вже століття живемо у пітьмі!
Святкуємо щороку перемогу
Розбитих вулиць і брудних під’їздів…
Вклоняємось на Паску низько Богу?!
Все тягнеться з татарських ще наїздів…
А сонцю все одно кому світити.
У нього свої плани і розклади.
Як динозаврів нас спроможне вбити,
А потім знову з’являться тут гади.
Заселять океан, поля і гори.
Жуватимуть траву, а дехто – м'ясо.
Робитимуть весною сексо-збори
На диво-пляжі колишнього Момбасо.
Але сьогодні ще нас любить сонце.
Дає тепло, поживу, відпочинок.
Щоранку заглядає у віконце,
Дарує свято врожаю-обжинок.
25 липня 2013 р. Маріуполь
